10 грудня, 2019

Утопія мого тіла

13 листопада 2019
Поширити в Telegram
664
Віта Груніч

Живе в Києві. Твори публікувалися в журналах «Політична критика» (№ 3 «Секс і політика»), ProStory (№ 5 «Віра, порно, любов»), у німецькому перекладі в журналі ProStory (№ 6 Zeige Deine Wunde), у виданні «Еротичний щоденник».

Читайте також:

Коли я думаю про різноманітні види жіночої сексуальної насолоди, не можу мимоволі не згадувати про репресії, яким цю насолоду піддавали чи не скрізь у світі протягом довгого часу, і про те, як вона реалізовувалася всупереч заборонам і забобонам. Думаю про те, як за вільний прояв сексуальности жінка отримувала вагітність, за наступний прояв — наступну вагітність. У скількох ситуаціях отримувала за це осуд — крізь віки й географію.

В одних культурах її сексуальність притлумлювали через виховання і соціальний статус-кво, в інших — превентивним покаранням, як-от клітородиктомія, яку дівчаткам робили в дитячому віці, позбавляючи здатности в майбутньому отримувати сексуальну насолоду. Жінки, підтримуючи суспільну репресивність щодо свого тіла, отримували навзамін стабільне соціальне становище, добру репутацію, можливість заміжжя. Для багатьох жінок із понівеченою сексуальністю сексуальний рай був і залишався утопією.

У літературі минулих століть багато образів жінок, які демонструють цю травму. Зазвичай жінка — це спокусниця, на яку проектуються чоловічі фантазії і довкола якої розгортаються драми. Її тіло й краса приносять насолоду іншим, а як вони приносять насолоду самій жінці?

Є героїні, які зустрічають сексуальних спокусників, і ті обіцяють їм рай, та натомість дарують пекло. Щойно жінки йдуть назустріч своєму бажанню всупереч суспільним законам, вони дуже скоро залишаються з розбитим серцем або на соціальному дні. Коли ці жінки, закохані, на вершині інтенсивности еросу, зазирали у вікно своєї утопії, свого щастя, то насправді тільки стояли на порозі пізнання свого тіла. Французькі лібертени ХVІІІ століття у своїх цинічних «розбещеннях» жінок були парадоксальними провісниками емансипації: штовхаючи «порядних» жінок на шлях незаконної реалізації їхньої сексуальности, вони гралися з їхнім потенціалом. Лібертени несли руйнацію, як заведених порядків, так і окремих життів, що добре видно на прикладі історії заміжньої пані де Турвель із роману Шодерло де Лакло «Небезпечні зв’язки». Її пристрасть виявляється утопією, вона віщує: «Ось що ти могла б мати (задоволення від власної сексуальности), натомість твоє життя і твою честь буде спаплюжено». Недарма жінки гедоністично і жорстоко насолоджуються в романах де Сада, які є своєрідною утопією, де сексуальність перевищує всі реальні людські можливості.

Героїні поем Тараса Шевченка зваблені, а згодом покинуті з немовлям на руках. Вони теж переживають короткий спалах еротичної радости і на все життя залишаються нещасними й проклятими.

Насолоду від стосунків Корделія зі «Щоденника спокусника» Серена К’єркегора (перша половина ХІХ століття) зазнає до першого статевого акту, який стає кінцем їхньої історії і початком краху її життя, адже після сексу спокусник її покине, бо вона втратить для нього будь-яку цінність. Чи отримала Корделія хоч якусь фізичну насолоду від цього єдиного акту з Йоганнесом?

Одинокий статевий акт головного героя і героїні, яких поєднала пристрасть у романі Джона Фаулза «Подруга французького лейтенанта» (дія відбувається в другій половині ХІХ століття), триває лише якусь хвилину і видається жалюгідним поруч із їхніми душевними метаннями. Любов і секс не збігаються, хоча несамовито прагнуть злитися.

Дійшовши до модернізму, маємо Моллі Блум із Джойсового «Улісса», якій віддано завершальний монолог у цьому романі цілої епохи. Відома зрадниця, вона скаржиться на свого чоловіка, який у сексі робить усе лише для себе. Його пристрасть до облизування жіночих геніталій і анусу самодостатня, продиктована лише його власним бажанням і апетитом, безвідносно до відчуттів і бажань жінки.

Коли порівняти цю спорадичну добірку образів із нами, сучасними жінками (які живуть у Європі), стає очевидно: багато утопій, що їх плекали ті жінки, ми давно реалізували. Наше сексуальне життя — це їхні втілені утопії сексуальної практики, починаючи з елементарної — не вагітніти від сексу. Однак простір для утопії — і для соціальної, і для сексуальної — у нашому житті залишається. Відклавши книжки з усіма їхніми героїнями вбік, погляньмо краєм ока, як у жіночій сексуальності продовжують існувати нереалізовані утопії.

* * *

Літня пообідня лінь наплила на голову, як хмара, і я, сидячи на дивані, похилилася на правий бік і лягла. Висока подушка була зручною, прийняла мою голову й плечі в обійми, наче праматір. Я стулила повіки і поплила в її розслаблювальне молоко; тріскали й розстібалися невидимі запонки на тілі, які тримали його струнким і пружним, таким, якому легко будь-якої миті скочити на ноги. Зараз я вже скочити не могла — надто приємним було це марево, хотілося перебувати в ньому.

Моя кохана людина сиділа навпроти мене в кріслі. Нас розділяв столик, на якому стояли залишки їжі, а на дні чашок у недопитому чаї плавали поодинокі чорні чайні листочки. Я почула, що коли вже я лягла, то, мабуть, варто лягти біля мене. Диван був завузький для двох, але досвід полиць у поїзді нагадував, що так ми ляжемо одне біля одного тісніше. Кохана людина розмістилася у мене за спиною, між моїм тілом і спинкою дивана. Мені, щоб не скотитися, довелося прилаштувати коліна на столик — він був низький і це виявилося зручно.

Мене обплели руки, просочилися в щілини між моїм тілом і поверхнею дивана, немов в’юнка рослина, яка обплітає все нерухоме на своєму шляху навмання. І так навмання пальці рук, мов живі кінці пагона, опинилися в мене між ногами, зовсім трохи нижче живота.

Впираючись спиною в інше тепле тіло, я почувалася, наче равлик у мушлі: мабуть, його м’яке мінливе тіло так само притуляється всією поверхнею до стінок свого сховку і почувається захищеним і упакованим — цієї миті йому вже ніщо не загрожує, тож він може розслабитися й дрімати.

Проте пагін, який пробиває собі дорогу далі, торкнувся пальцем у мене між ніг. Так легенько, як може торкнутися тільки рослина. Як вони торкаються знизу поверхні землі і пробивають її — повільно, але невідступно. Вони це роблять зі сталою швидкістю чи на ніч засинають, а зранку, коли їх покличе сонце, пнуться й тикаються знову? Так ніжний пагін пробивається крізь щілину в асфальті або поміж плиток, якими вимощено подвір’я.

Палець натиснув легенько, та в цьому була сила, яка щось розбудила в моєму тілі. Іскорки вибухнули в усіх його клітинах, які одночасно відгукнулися, у тілі почався процес зміни. Я лежала геть розслаблена, тому ніщо не заважало мені відчути це, ніщо більше не відволікало. Палець легко натиснув удруге, потім знову там само, ледь-ледь. Так сталося, що він опинився біля точки, яка при ледь відчутному натисканні спричиняла перетворення тіла.

Почалася чарівна казка. У буденну реальність прорвалася якась інша, я здивувалася, як їй вдалося. Переживати таку розкіш задарма, отак просто серед дня, ковтнувши чаю й відставивши чашку. Без підготовки й попереднього плану, отак раптово мені нагорода.

Тіло струменіло за свої межі. Я відчувала себе зерном у сховку землі, що, розволожене і розслаблене від лінивого лежання, якоїсь миті раптом починає проростати від дотику сонячного променя, відчутного крізь поверхню землі. Так воно, мабуть, і проростає — всередині в ньому в одну мить щось починає ворушитися. Якби зерно могло відчувати, воно відчуло б приплив неймовірної сили (аж дивно, як такий слабкий дотик може її викликати). Проте я знала: щойно дотик став би сильніший, усе змінилося б. Він став би тиском, зовнішнім втручанням, локалізував би відчуття. Якби в зерно під землею ткнувся сліпий дощовий черв’як, який прокладає собі шлях, це було б інше відчуття, аніж проростання зсередини.

Моя кохана людина, схоже, почала розслаблятися теж, тому її дотики були напівсвідомі, ритмічні, як дихання, ледь відчутні. Кожен наступний запускав дедалі більшу хвилю щастя в моєму тілі. Палець натрапив на чарівну точку на кліторі, торкався її крізь м’який одяг, через який проникав не так дотик, як імпульс, та діяв у стократ потужніше. Це була наростаюча хвиля збудження, яка водночас була завершеною й цілковитою насолодою. У цих відчуттях між збудженням і оргазмом не існувало дистанції: це був оргазм, якого не треба досягати, — він почався одномоментно, тривав, був розріджений, мов газ — атоми його віддалилися один від одного і зайняли більшу територію і довший часовий простір. Вони зайняли територію всього тіла й усієї свідомости.

Я збагнула, що саме легкість дотику спричиняє таку сильну приємність, це було неймовірно, вивертало фізичні закони навиворіт. Це було так, наче якби ми говорили пошепки, нас було б набагато краще чути на відстані, аніж якби ми кричали. Чи можна було взагалі назвати це оргазмом? Зазвичай оргазм виникав інакше, був бурхливим і коротким. А зараз його можна було смакувати повільно, як відео в уповільненому відтворенні. І ще під час цього оргазму можна було думати.

У цьому місці починалася утопія мого тіла. Я перебувала в нірвані, якщо іншого слова поки що не підшукати; так, мабуть, діють наркотики — довго. Та я не вживала наркотику — він жив у моєму тілі й пробудився.

Палець зупинився. Це не повинно припинятися, це має тривати довго й безперервно, нітрохи не сильніше, не зміщуючись ні на міліметр. Разом із зупинкою пальця утопія переривалася. Хотілося знати, що буде з моїм тілом далі, якщо це триватиме ще 15 хвилин, 30 хвилин? Насолода була інтенсивною і тривкою, я хотіла знати, чи вона ще посилюватиметься, коли вона матиме кінець. Схоже, це міг би бути повільний оргазм без кінця. Коли б я стомилася?

І найголовніше — для цього треба було так мало зусиль! Моїй коханій людині треба було це лише усвідомити й зумисне продовжувати робити. Проте вона вже поринала в сон, її пальці розслабилися і зупинилися знову. Вона, мабуть, і гадки не мала про те, що я відчуваю. Пояснювати не було сил — мене ще огортало розслаблювальне молоко, важко було розтулити рота. Та і як пояснити, щоб мені повірили? Я натиснула на завмерлу руку, щоб вона ввімкнулася знову, та це спрацювало ненадовго.

Я лежала, холонула і міркувала. Я відкрила щось незнане? Багато схожого вже, мабуть, відкрито. Наприклад, ми не бачимо оком те, що бачимо в мікроскоп, — невидимі нам форми існують. Вони невидимі нам лише тому, що дуже маленькі. Так само існує щось у тілі, недоступне нам, невідоме. Воно може стати доступним лише в певний спосіб.

Щось відкрилося для свідомости. Я відчувала вдячність до коханої людини. Якби вона не заснула, а продовжувала дотики, моя вдячність не мала б меж. Це спонукало думати про те, що я могла б зробити навзаєм, — безкорисливість цього жесту надихала. Я думала про дотик пензля до паперу — одинокий легкий дотик, багато дотиків, які утворять образ. Я думала про дотики до клавіш фортепіано.

Думала про необхідність цієї літньої лінивої пообідньої пори: у нас має бути час на ніжність, на марення, на відпочинок, на забуття, коли можна розслабитися і довіритись обіймам коханої людини. Чи настане колись таке суспільство, у якому зникне потреба в алкоголі, наркотиках, антидепресантах — засобах від безкінечного стресу?

Я згадала себе під час тривалих статевих зносин з одним колишнім хлопцем багато років тому: ми це робимо дуже довго, його член потужно ходить туди-сюди і я відчуваю, як від цих зусиль шкіру мені натерло, розчепірені ноги вже боляче тримати, а оргазм як примхливий метелик — я не можу впіймати його в сачок.

Якби я тоді знала, що існує легкий, ледь відчутний дотик літньої пообідньої пори. І якщо цей дотик повторюватиметься — легко, ритмічно, постійно, тривало, то утопія мого тіла може стати реальністю.

13 листопада 2019
Поширити в Telegram
664
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Невидима дискримінація в освіті
Чи є дискримінація в освіті? На перший погляд, наче немає — обидві статі мають рівний доступ до навчання. Та якщо придивитися, починається: ось уже й археологія не жіноча справа, а увага до жіночої історії в студентському есе може спричинити конфлікт з викладачем та заниження оцінки. Чи може бути інакше? Має бути інакше!
Феміністична утопія у юридичному середовищі
Чому питання гендерної рівности й захисту прав жінок до сьогодні не були актуальними в юридичному середовищі? Чому юристи і юристки бояться слова «фемінізм»? Адже неможливо розробляти законодавство без аналізу його впливу на жінок і чоловіків та захищати права, не знаючи потреби й реалії різних груп населення.
«I have a dream»: про мандри жінок без страху
Наречені-втікачки, паломниці, піратки і воячки — жінки тисячоліттями використовували різні приводи, щоб мандрувати, адже опції «туризм» у них просто не було. І це вражає: те, що сьогодні здається простим і звичним, було майже недоступним для жінок у минулому. То як же все-таки жінки подорожували, як роблять це тепер і чому соло-подорожі жінок наближають феміністичну утопію?