9439 
Інформацію готувала Наталя Тонких
Літні школи з гендерних досліджень у Форосі
Перша така школа відбулася 1997 року, а далі було ще дванадцять щорічних шкіл. Вони стали найважливішим мережевим ресурсом для інституалізації гендерних досліджень у країнах колишнього СРСР. На їх базі Харківський центр гендерних досліджень за підтримки Фонду Макартурів створив Інститут міжнародних літніх шкіл із гендерних досліджень у Форосі на чолі з директоркою Іриною Жеребкіною (сайт).
Основна мета Інституту міжнародних літніх шкіл із гендерних досліджень у Форосі —підвищувати кваліфікацію в галузі гендерних досліджень молодих науковців, науковиць і викладач_ів з різних регіонів і гендерних інституцій країн колишнього СРСР. За перші дев’ять років роботи Інституту більше як 200 молодих викладач_ок і науковиць та науковців із 16 країн колишнього СРСР та Східної Європи (Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Болгарії, Угорщини, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Литви, Молдови, Росії, Румунії, Чехії, Таджикистану, України, Югославії) пройшли тритижневі навчальні курси Інституту літніх шкіл, долучилися до Університетської мережі з гендерних досліджень для країн колишнього СРСР, встановили професійні контакти з колегами з різних країн. За сприяння Інституту літніх шкіл було засновано близько 20 нових гендерних центрів і університетських програм у країнах колишнього СРСР.
«У нас тогда был проект “Университетская сеть по гендерным исследованиям для стран бывшего СССР”. И форосские школы в этом контексте были практикой повышения квалификации для тех, кто мог бы читать курсы по феминизму и гендеру в университетах. За все годы в Форосе побывало более 2000 человек, как слушателей, так и преподавателей. В результате Министерство образования Украины приняло решение об обязательном чтении курсов по феминизму и гендеру: каждый ректор должен раз в году отчитываться по этой работе. Но на практике в Украине, насколько я знаю, ВУЗов с учебными планами, в которых включены гендерные и феминистские студии, единицы».
Ірина Жеребкіна, докторка філософських наук, професорка
«Мені пощастило: вже за кілька років після того як мене причарували гендерні дослідження (а це була середина дев’яностих і матеріалів ні російською, ні українською знайти було майже неможливо), я потрапила за один рік одразу на дві гендерні літні школи. Одна була I Міжнародна літня школа з гендерних студій “Гендер у перехідному суспільстві: соціологічні, політичні та культурологічні перспективи” в Києві в липні 2000 року. Її організовували Віра Агеєва і Світлана Оксамитна. Це було надзвичайно цікаво і пізнавально: від основ гендерної теорії до практичних проявів підтримки жінок у політиці на прикладі Польщі — та зустрічі з інтелектуалками й дослідницями (зустріч з Оксаною Забужко була навіть крутіша, ніж я чекала, а я на той час “Польові дослідження з українського сексу” прочитала вже разів п’ять). Чимало учасниць тієї школи нині визначальні постаті в українській гуманітаристиці. Сама ця школа, орієнтована на українських дослідниць, проведена українською мовою для жінок і в Києві, гадаю, дала сильний поштовх розвиткові українських гендерних досліджень. Друга була у Форосі — IV Міжнародна літня школа з гендерних досліджень “Трансформуючи Академію: Жіночі дослідження в пострадянських країнах” — у серпні 2000 року. При всій моїй повазі до Харківського центру гендерних досліджень та Ірини Жеребкіної особисто, фороська школа ніколи не позиціонувала себе як українська. Вона була орієнтована насамперед і головно на Росію, хоч і приймала дослідниць і дослідників з усього пострадянського простору. Там я зустрілася і потоваришувала з легендами пострадянських гендерних досліджень — Ольгою Ліповською й Ігорем Коном. Це було цікаве і пізнавальне навчання, але, гадаю, київська школа вплинула на мене більше. З усіх курсів і програм, на яких я вчилася після того, згадаю тільки один проект — семінар “Фундаментальна та прикладна лінгвістична гендерологія. Питання методології та викладання” в лабораторії гендерних досліджень у Московському державному лінгвістичному університеті. Його організувала засновниця гендерної лінгвістики на пострадянському просторі Алла Кіріліна. Він тривав два роки у 2002–2003-му і складався з шести дводенних зустрічей науковців і науковиць з усієї Росії (крім мене, з України там була Олена Горошко, надзвичайно плідна і впливова українська лінгвістка). Мені там страшенно не вистачало феміністського аналізу, але сам фактаж, що його представляли дослідниці і дослідники, вражав».
Марія Дмітрієва, гендерна дослідниця, перекладачка, засновниця і модераторка Фемінізм-УА
«На той час я була молодою дослідницею, яка поринула в етнографічне вивчення становища жінок у традиційній українській культурі, не маючи фактично жодного аналітичного інструментарію. Тож літня школа була для мене важлива насамперед як можливість запізнатися з якимись теоріями, які дали б мені підґрунтя для аналізу тих польових матеріалів, що я їх назбирала. Мої тогочасні очікування перевершилися в кілька разів! Найважливішим моментом програми стала зустріч з російською історикинею Наталією Пушкарьовою, тоді найпотужнішою дослідницею в ділянці жіночої історії, незаперечним авторитетом і просто-таки живим класиком. Її лекції в багатьох сенсах були неоціненні, а професійні стосунки, які зав’язалися у нас відтоді, великою мірою вплинули на мій науковий поступ. Ще один надзвичайно важливий момент тієї школи — ціла низка видань на гендерну тематику в подарунок, серед них усі на той час числа журналу “Гендерные исследования” та кілька різних збірників, а також чудово скомпоновані читанки (зшитки тематично підібраних ксерокопій різних публікацій, зокрема класичних статей англійською мовою з жіночої історії і феміністської антропології). Нині це може здатися дрібницею, але тоді такий ресурс важко було переоцінити, адже 2000 року українські дослідниці не мали доступу до іноземних публікацій, навіть до класичних праць! Тоді навіть інтернет був далеко не в усіх і в самому інтернеті обсяг ресурсів був майже мізерним. Фактично участь у цій літній школі дозволила мені сформувати теоретичну рамку для моєї дисертації на засадах феміністської антропології».
Оксана Кісь, президентка УАДЖІ, кандидатка історичних наук
«Гендер, сексуальність і влада»
Трирічний семінар «Гендер, сексуальність і влада» (HESP Gender, Sexuality and Power) стартував 2011 року за сприяння Програми розвитку вищої освіти Інституту відкритого суспільства. Академічними директорками проекту були Марія Маєрчик і Ольга Плахотнік, адміністративною директоркою — Олена Боряк. Проект мав на меті запропонувати викладацькій спільноті в пострадянських університетах майданчик для фахового обговорення конструкціоністських підходів в аналізі переплетень гендеру, сексуальності і влади. Шість сесій проекту тривалістю від тижня до трьох тижнів відбувалися з 2011 по 2014 рік в Ужгороді, Києві і Будапешті. Лекторками семінарів були класикині квір-теорії і провідні науковиці в цій галузі Джудіт/Джек Галберстам (США), Стіві Джексон (Велика Британія), Йоанна Мізелінська (Польща), Сара Кроулі (США), Сюзан Талбурт (США), Маргріт Шилдрік (Велика Британія — Швеція) та багато інших.
«Я вважаю, що проект HESP “Гендер, сексуальність і влада” був неймовірно успішним на багатьох рівнях. За час нашого трирічного проекту я стала свідком зростання учасників і учасниць з погляду їхніх ідей і навичок викладання. Я чула, як вони розповідають про застосування ідей і ресурсів у своїх установах та в активізмі. Це й була первинна мета проекту, яку було чітко виконано. Однак результати сягають набагато далі. Учасники написали підручники, використали ідеї проекту у своїх публікаціях і дослідженнях — у кількох країнах! Учасниці заснували науковий журнал українською мовою для обговорення й аналізу гендеру та сексуальності в Україні! Принаймні три учасники провели короткотермінові програми міжнародного обміну на Заході і щонайменше ще п’ятеро вступили до престижних університетів. Це не лише сприятиме перевірці західних уявлень про гендер і сексуальність у пострадянських академічних просторах, а й західні академічні контексти зазнають впливу феміністських ідей із пострадянського простору! Ступінь обміну глибокий. Я розширила мислення і вдосконалила власні студії завдяки зустрічам і спілкуванню з колегами з різних країн, яких доти не знала. Досягнення проекту справді вражають!»
Сара Кроулі, професорка, директорка магістерської програми (Університет Південної Флориди)
Попри переважно теоретичний фокус семінару, навчання постійно спонукало до активізму і залучало до нього. Викладачки і викладачі університетів, котрі брали участь у семінарах проекту, на одній із сесійних зустрічей у березні 2012 року приєдналися до феміністичного маршу «Феміністичної офензиви». Вони виявили жвавий інтерес і мотивованість, а участь у марші справила сильний емоційний ефект та інтелектуальний вплив на спільноту. Адже в таких акціях багато теоретичних знань здобувають емоційне наснаження і практичне підживлення.
«Гендерна теорія з’явилася в пострадянській академії більше як 20 років тому. За такий само відрізок часу — двадцять років — у країнах Західної Європи і Північної Америки гендерна теорія, стартувавши на початку 1970-х із біофундаменталістського підходу, виробила послідовну конструкціоністську теорію, залучила в поле свого аналізу теми сексуальності, колоніалізму, раси, інвалідності, класу тощо, а з 1990-х дала поштовх появі низки нових дисциплін, як-от квір-теорія, кріп-теорія та інші. Великою мірою цей теоретичний і методологічний нурт, засвідчений у працях Фанона, Фуко, Батлер, Галберстама, Моганті, Співак, Ель Таєб, Мбембе і багатьох інших, базувався на осмисленні й інтерпретації проявів та ефектів влади. Інакше кажучи, саме зосередження уваги на владі і владних структурах стало радикальним чинником, зіграло роль локомотива, який примушував рухатися масивний потяг соціальних теорій і підходів.
У пострадянських країнах розвиток гендерної теорії такої самої тривалості у 20 років мав дещо іншу траєкторію. В Україні, наприклад, гендерна теорія незабаром після появи остаточно адаптувала типові есенціалістські мисленнєві штампи, для яких найзручнішим виявився біофундаменталістський підхід. На цьому найчастіше теоретичний поступ гендерних студій зупинявся або й рухався у зворотному напрямку, назад до біодетермінізму. Сьогодні можна спостерігати вкрай парадоксальні виверти і наслідки цього стану справ. В Україні, скажімо, в межах гендерних центрів, які останніми роками засновуються при університетах (але не мають повноважень навчальних кафедр), з-поміж іншого реалізовуються й такі ініціативи, як семінари про вдалі стратегії одруження, конференції про здорову гармонійну сім’ю. Такий варіант гендерної теорії якщо й залучає концепт влади, то тільки в дофукіанській її інтерпретації як влади-зверху чи влади-насилля, і малопридатний для аналізу соціальних інститутів. Гендер, якщо й розуміють конструйованим, то тільки в межах модерних біофундаменталістських теорій і ніколи не постмодерно, постструктуралістськи, де влада є капілярною і дискурсивною. Сексуальність, расу тощо в цій парадигмі найчастіше не сприймають як тему, релевантну для гендерних студій, і в університетах такі курси не викладають. Іншу картину можна побачити в окремих академічних осередках пострадянських країн, але дивним чином ці випадки так і залишаються поодинокими.
Проект “Гендер, сексуальність і влада” було задумано, щоб спробувати змінити таку тенденцію. Ми сподівалися, що цей та інші наші проекти сприятимуть створенню мережі фахівчинь і фахівців з різних соціогуманітарних дисциплін пострадянських університетів, котрі працюють або прагнуть працювати в межах конструкціоністських епістемологій, опонувати есенціалізму і деконструювати владні гендерні режими та нормативні структури сексуальності».
Марія Маєрчик, канд. іст. наук, наукова працівниця Інституту народознавства НАН України, заступниця директорки Центру культурно-антропологічних студій, співдиректорка проекту «Гендер, сексуальність і влада», керівниця редколегії і співавторка підручника «Гендер для медій»
Ольга Плахотнік, канд. філос. наук, доцентка кафедри філософії Національного аерокосмічного університету ім. М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут», працівниця Центру культурно-антропологічних студій, співдиректорка проекту «Гендер, сексуальність і влада», співредакторка і співавторка підручника «Гендер для медій»
«Такого масштабного проекта до этой квир-школы еще не было. Я глубоко не анализировала результаты, но мне кажется, что одна из целей проекта — поддержать академическую мобильность среди постсоветских ученых — была достигнута. Люди, участвовавшие в проекте, используют квир-теорию в своей работе. Проект также поспособствовал использованию и применению в исследованиях западных критических теорий. Я вижу, что после школы появилось некое сообщество, которого раньше не было. До этого было поколение постсоветских феминисток, а участники школы HESP стали основой для следующего поколения людей, глубоко изучающих гендерную и квир-теорию. И сейчас это сообщество уже не привязано к постсоветским странам, оно глобализировалось. Многие люди, участвовавшие в проекте, разъехались по разным странам — на стажировку, учебу, работу.
Лично для меня эта школа стала проектом, который позволил осмелиться. Раньше я не думала, что могу участвовать в глобальном академическом рынке труда, или глобальном академическом процессе, или глобальном академическом диалоге. Но после того как мы вместе провели эти три года в рамках проекта, я поняла, что мне есть что сказать. Этот опыт позволил осмелиться говорить на английском, осмелиться брать слово, поехать за границу, учиться, стажироваться, работать. Он помог произойти переходу из постсоветского состояния в глобальное международное состояние. Я не большая экспертка в украинском феминизме (я из Беларуси, изучаю Россию, а живу в Англии), но у меня много коллег из Украины и мне кажется, что HESP был для них важным проектом в плане консолидации, нетворкинга, обмена опытом и поддержки».
Анна Шадріна, соціологиня із Білорусі, PhD студентка Університету Лондона
«Программа Gender, Sexuality & Power — не просто академический проект, объединяющий единомышленников, это дружественная среда, в которой ты не боишься экспериментировать со своей идентичностью и проецировать свои научные изыскания на почву повседневной жизни. За три года участия в проекте мой ЛГБТИК калейдоскоп пополнился богатейшими линзами, позволяющими посмотреть на окружающее с более открытым сознанием. Я безмерно благодарен данному проекту и его организаторам. В период тотального прессинга и гнета со стороны властей страны моего происхождения проект стал для меня убежищем, спасающим от удушья. Мы играли, исследовали, экспериментировали, драматизировали, сострадали, конфликтовали, но жили и жили с верой в возможное будущее!»
Льоша Горшков, PhD політології, співпрезидент RUSA LGBT (Нью-Йорк)
«Когда я увидела объявление о наборе в марте 2011 года, я не могла поверить, что такой проект возможен, — настолько радикально он звучал. Проект был уникальным для своего времени, и мне кажется, остается единственным в своем роде до сих пор. Для меня впервые академические дискуссии о гендерной теории и формах ее преподавания на постсоветском пространстве совмещались с дебатами о постколониальности активизма, феминистской политической повестке дня и ограничениях самой академии. Мы обсуждали западные теории и оспаривали, переобозначали их, исходя из своего локального опыта, как в академии, так и в активизме. Мы обнаруживали и проговаривали то общее, что объединяет нас, постсоветских, и в то же время признавали и учились работать с различиями в нашей группе. И это был уникальный и сложный опыт. Очень ценной оказалась структура самой школы, где находилось время и пространство не только для лекций и семинаров, но и для кинопросмотров, дебатов, стихотворных вечеров, драматических перформансов и других, более радикальных форм работы с темами гендера, власти и сексуальности. Одним их важных итогов проекта стало создание сообщества единомышленниц. Мы не теряем связи друг с другом; многие совместные и индивидуальные проекты выросли непосредственно из дискуссий и неформальных разговоров на летних и зимних проектных школах».
Надія Гусаковська, гендерна дослідниця, докторантка Центру гендерних і жіночих досліджень Бергенського університету (Норвегія)
«Школа “Гендер, сексуальность и власть” была поворотным событием в моем профессиональном становлении по двум причинам. Первая — это люди, которых я там встретила, и тот мощный обмен опытом и знаниями, который между нами произошел. Прошло уже шесть лет, но мы продолжаем учиться друг у друга. Наверное, это прозвучит странно, но я всегда горжусь достижениями участниц нашей школы как своими собственными.
Второе — это мощный теоретический апгрейд, который я там получила. Школа научила меня думать по-новому. До нее я мыслила в рамках мейнстримной социологии, которая представляет себе социальные процессы бинарным образом. Например, есть мужчины и женщины, есть индивидуальные люди и широкие институциональные структуры (система высшего образования, рынок труда, церковь и т. д.). У мужчин и женщин разные социальные роли, а индивидуальные люди существуют внутри социальных структур и ограничены ими. Конечно, социология учит нас, что социальные структуры исторически изменчивы, и люди в индивидуальном и коллективном порядке могут их реформировать, трансформировать смыслы вокруг определенных практик и порядков. Так, например, феминистское движение — это коллективная попытка изменить понимание того, что значит быть женщиной и трансформировать социальные структуры таким образом, чтобы женщинам они были более выгодны.
Школа помогла мне освоить принципиально другой способ понимания социального мира, в котором эти и другие бинарные оппозиции теряют свою аналитическую силу. Деконструктивистская критика, частью которой является квир-теория, подрывает такие бинарные оппозиции, как женственность / мужественность, гомосексуальность / гетеросексуальность, социальные структуры / индивидуальный фактор и показывает, как каждая из этих категорий создается и воспроизводится через систему цитирования культурных знаков и социальных норм. Эта теория, ставшая основным акцентом школы, позволяет нам сдвинуть внимание с власти индивидов и социальных структур к власти норм и популярных дискурсов. Пришлось переучиваться мне. Несколько лет ушло на то, чтобы освоить новый аналитический аппарат и научиться его применять, но это стало одном из самых важных моих интеллектуальных прорывов».
Марина Юсупова, докторка наук, викладачка Манчестерського університету (Велика Британія)
Гендерний університет
Дві літні школи «Гендерний університет» (2014 і 2015 роки) від Ольги Плахотнік і Марії Маєрчик проходили в рамках серії академічних ініціатив — міжнародних і українських проектів, об’єднаних спільною командою навколо ГО «Центр культурно-антропологічних студій», а також методологічною базою — соціально-конструкціоністськими підходами до гендеру й сексуальності. Ці школи стали продовженням іншого проекту Марії Маєрчик і Ольги Плахотнік — видання університетського підручника «Гендер для медій: підручник з гендерної теорії для соціогуманітарних спеціальностей», основний фокус якого скеровано на інституційний аналіз гендерних влад та феміністичну інтерсекційність. У 2017 році підручник перевидано втретє. І проект підручника, і літні школи підтримало представництво Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні.
Школа «Гендерний університет 2014» проходила в Ужгороді 10–15 липня 2014 року. Після оголошення конкурсу було відібрано 16 учасниць із числа викладачок і дослідниць з української академії. Робота школи відбувалася на основі підручника: учасниці вчилися, як творчо й ефективно використовувати підручник, як можна далі у викладанні розвивати певні теми тощо.
Програма школи охоплювала такі теми:
- Гендерна теорія: етапи розвитку. Конструкціонізм і есенціалізм. Влада. Інтерпретативні рамки
- Фемінізми, гендерні політики й феміністична педагогіка / гендерно чутливе викладання
- Сексуальність. Гендерні шухлядки. Сексуальність як влада. Гетеросексизм. Гетеронормативність
- Гендероване насильство
- Гендерний аналіз питання репродуктивних прав жінок
Під час школи учасниці слухали лекції, виконували відповідні завдання в малих групах, брали участь у колективному обговоренні тем із гендерної проблематики, письмово відрецензували заданий текст та підготували публічну презентацію.
Друга літня школа «Гендерний університет 2015» відбулася в Ужгороді 14–22 серпня 2015 року. Для участі в ній було відібрано 18 учасниць — викладачок вишів, аспіранток і активісток ліво-феміністичного анархічного політичного спектра.
Під час школи було опрацьовано такі теми:
- Гендерна теорія, етапи її розвитку
- Конструкціонізм і есенціалізм
- Влада та інтерпретативні рамки гендерної теорії
- Дискримінація і пригнічення
- Гендерована сексуальність
- Сексуальність як влада
- Фемінізми та гендерні політики
- Феміністичні педагогіки, квір-педагогіки, норм-критичні педагогіки, антиопресивні педагогіки, гендерно чутливе викладання
- Гендер і війна
- Гендерна теорія і ЛГБТ
Наприкінці школи було проведено сесію зворотного зв’язку. Спочатку присутні усно обговорили участь і навчання в школі, а потім ще написали письмову відповідь на кілька питань про враження від школи. Опитування на вибір було або анонімним, або могло містити підпис. Учасниці загалом позитивно оцінили роботу школи: «Усі теми школи видалися корисними», «Добра атмосфера колективної співпраці та спілкування», «Обговорення тем, порушених на заняттях в аудиторії, ми переносили і в особисте спілкування, це мене надихало» тощо.
«Ми вважаємо, дуже важливо проводити школи разом для викладачок вишів і активісток. Міркування про об’єднання в одній навчальній групі різних учасниць можна прочитати і в письмових відгуках. На нашу думку, атмосфера, яка склалася в аудиторії, сприяла критичному мисленню, опануванню епістемологій і встановленню нових соціальних зв’язків».
Ольга Плахотнік і Марія Маєрчик
