1285 
Він не просто сміявся, а реготав так, що озиралися перехожі. А я стояла поруч із виразом обличчя, який наочно демонстрував відсутність ботоксу в моєму чолі. «Що з ним?», — крутилося у мене в голові. Хоча ні, радше «ЩО З НИМ???!!!!». Це історія про взаємодію з людьми, які насміхаються з фемінізму і знецінюють боротьбу жінок за рівні права.
Якщо раптом це читають сексисти — для вас я приготувала інтерактив. Усім охочим іронізувати й насміхатися з фемінізму я сама залюбки підкажу, у якому місці сміятися. Рушаймо.
Я заздрю людям, які рідко визирають за межі своїх бульбашок. Бульбашки — це класно, вони створюють ефект «маленького будди». Я хотіла б жити у фортеці і лише зрідка крізь дірочку в мурі бачити акції «Традиції і порядку», кліпи російської попси, тарганів і сексистів. Тільки я живу на Відрадному (віддалений спальний район столиці) і працюю в новинах (щоденна інформаційна програма, яка висвітлює події в країні). Тобто мені щодня доводиться спілкуватися з величезною кількістю найрізноманітніших людей, яких часто вибираю не я, а лотерея під назвою «життя». На цій пафосній ноті ми наближаємося до знайомства з людиною, чий сміх досі лунає в моїй голові.
Це відомий активіст. Більшість із вас знає його ім’я, але я знову проситиму зберегти анонімність героїв, про яких пишу. Бо завтра у нас із ним може трапитися ще одне інтерв’ю, тому щоб моя робота не постраждала, імен краще не називати.
Після інтерв’ю він почав світську балачку. І розказав історію, яка його неабияк обурила. Активіст у діловому контексті закидав незнайому жінку компліментами за її зовнішність. Його захейтили в мережі і обізвали сексистом. «Цей фемінізм сягає меж абсурдності», — нарікав мій співрозмовник, який, очевидно, поняття зеленого не мав, що я — остання людина у всесвіті, котра поспівчуває його біді.
Чому бувають ситуації, у яких не варто робити компліменти зовнішності жінки? Про це я вже писала колонку. Не лише талановитий, а й надзвичайно вродливий дизайнер Олександр Грехов створив для неї ілюстрацію. Господи, як же по-ідіотському звучать недоречні компліменти. Пробач, Сашо, що показую на тобі.
Я не збиралася читати сексисту-активісту лекцію про те, чому він не має рації. Мій час, моя харизма, мої виступи занадто дорого коштують, щоб кидатися рятувати кожного чоловіка, який користується мною замість гугла. Я не думаю, що фемінізм = місіонерство. Я заздрю терпінню й милосердю феміністок, які заплющують очі на зверхній тон коментаторів і кидаються їх інформаційно обслуговувати на предмет «хто вас утискає». Тому все, що отримав активіст, — це несхвальний погляд. Десь таким я винагороджую свого кота, коли він надзюрить повз лоток. Ніби й старався, але мимо.
— О боже, тільки не кажи, що ти теж із тих! — розчаровано уточнив активіст.
Я лише всміхнулася й кивнула.
— Ти занадто красива, щоб бути феміністкою, — в такі моменти я починаю підозрювати, що хтось спускає сексистам методички, де ніби «Отче наш» на бабусиних рушниках, хрестиком вишито такі фрази.
Я спромоглася на демонстративний фейспалм.
Навіть якби я мала час і натхнення розповісти активістові про патріархат, боротьбу за права жінок, історію, статистику й цінності, це не подіяло б. Ви можете провести відкритий урок на тему «чому фемінізм — це важливо», де буде екскурс в історію, дані про гендерне насилля й нерівномірну оплату праці, приклади з життя та спіч про цінності. Будьте готові у відповідь отримати запрошення спуститися в шахту. Не повірите, але й про це у нас є колонка. Ілюстрацію до неї, на жаль, намальовано не вугіллям. Мабуть, тому що ні художник, ні авторка тексту не працюють на шахті. Як і 99 % коментаторів, котрі фантазують про феміністок і антрацит.
Я веду до того, що на кожен сексистський закид існує як мінімум одна колонка, а як максимум — терабайти інформації в інтернеті та здоровий глузд. Як відрізнити впертого сексиста від людини, яка просто чогось не розуміє і хоче з’ясувати? Стежте за тоном і лексикою. Щойно ви стаєте «занадто красивою, щоб бути феміністкою» — згортайте просвітницьку кампанію. Ви тут зірвете голос, а не джекпот. Ваші ставки на просвітництво програшні.
— Коли ці феміністичні рухи нарешті втихомиряться? — це було перше правильне питання, яке поставив мій співрозмовник. Перша репліка, за яку я йому від щирого серця вдячна.
Я уявила американського рабовласника, який нарікає на бунти поневолених і питає: «Коли ця хвиля за визволення нарешті спаде і темношкірі повернуться на плантації?»
Я уявила чоловіка, який спостерігає за мітингом суфражисток і цікавиться: «Коли ці навіжені перестануть вимагати виборчого права і повернуться у своє природне середовище існування, тобто на кухню?»
Я уявила реакцію середньостатистичного гомофоба десь у 1950-х, коли йому сказали б, у скількох країнах дозволять одностатеві шлюби.
Усі ці персонажі в моїй уяві були схожі на активіста, який питав, коли ці феміністичні рухи нарешті втихомиряться.
— Скоро, — відповіла я. — Коли переможуть.
Це нова дійсність. За рівними правами — майбутнє. Це правильний бік історії.
Активіст зробив довгу паузу. Я підготувалася до словесного спарингу. Я емоційно ввімкнулася, щоб нарешті таки взяти участь у цій дискусії. Та він не промовив більше ані слова. Натомість почав голосно сміятися. Трохи істерично. Геть театрально. Просто реготати, як злодій у паршивому горорі. А я стояла і дивилася на нього, так і не дочекавшись жодного слова.
Зміни в суспільстві неминучі. Щороку кількість жінок, які приходять до влади, зростає. Жінки ухвалюють дедалі більше рішень і виборюють більше ресурсів. Голоси скривджених дедалі важче заглушити: вони звучать, створюючи безпрецедентні в історії людства кейси, коли покарання навіть через багато років наздоганяє кривдника. І про це у нас теж є текст!
На жаль, ми ще не так близько до перемоги, як хотілося б. Жінки отримують майже на чверть менше грошей, ніж чоловіки, за одну й ту саму роботу. І майже 9 годин на тиждень займаються додатковою хатньою роботою, звісно, неоплачуваною. Серед викладацького складу більшість жінки, серед академіків — 1 %. Кожна третя жінка у світі зазнавала фізичного чи сексуального насильства. 76 % українок, які пережили зґвалтування і домагання, не звертаються в поліцію, боячись, що їм не повірять. Якщо ці слова читає людина, яка справді думає, що фемінізм не потрібен, і з неприхованою іронією питає «хто їх утискає?», пропоную посміятися просто зараз. Не смішно? Так отож.
