Вік сексуальної згоди: кого і від чого захищаємо

Де в одних свобода, в інших — відповідальність. Чи має така концепція право на існування в статевих відносинах і в яких випадках? Чи призводить скасування всіх обмежень у цій сфері до позитивних результатів? Чи сексуальна революція менш ризикована, ніж політична, якщо часто революції, здійснені в ім’я свободи, обертаються репресіями і насильством?

Дії сексуального характеру з особою, яка не досягла віку сексуальної згоди, вважаються злочином у більшості країн світу. Вік сексуальної згоди (англ. age of consent) — це вік, починаючи з якого людина вважається спроможною дати усвідомлену згоду на сексуальні відносини з іншою людиною, а стан статевої зрілості — це готовність організму до репродуктивних функцій. Хоча ці поняття логічно пов’язані, статева зрілість не єдине, що має визначати вік сексуальної згоди, адже, крім фізичної готовності організму до розмноження, мають враховуватися ще психологічний складник — усвідомлення ситуації і її наслідків, та соціальний складник — вплив норми на людське суспільство загалом.

Психологічний розвиток дитини, як і реальний вік, у якому людина готова до репродуктивних функцій, відрізняються не лише залежно від регіону, а й індивідуально, і це одна з причин, чому ця тема до сьогодні викликає бурхливі дискусії. Складним з погляду права залишається й означення самого поняття згоди; єдиного підходу досі не існує, але для нашої теми цікаво, що окремі дослідники[1] пов’язують згоду з дієздатністю (в Україні особа стає повністю дієздатною у 18 років).

Не менш важливий елемент суперечки про вік сексуальної згоди — питання про права дорослих мати стосунки сексуального характеру з дітьми. Мова закону не завжди збігається з термінологією, заведеною в спілкуванні, тому важливо підкреслити, що відповідно до сучасних правових норм:

• дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку[2];
• малолітньою вважається дитина до досягнення нею 14 років;
• неповнолітньою вважається дитина у віці від 14 до 18 років.

Для початку розгляньмо, коли й звідки почала розвиватися концепція сексуальної згоди та які помітні закономірності були на цьому шляху.

Історичні передумови

Перші згадки про вік дозволених сексуальних відносин стосувалися шлюбів, і цей вік у сучасному розумінні міг бути критично низьким. Хоча в більшості випадків існувала прив’язка до статевої зрілості (у дівчат це початок менструацій), вік, у якому згода на шлюб уважалася усвідомленою, іноді міг бути суттєво меншим. Скажімо, в канонічному праві ХІІ сторіччя згода на шлюб уважалася усвідомленою, якщо обоє дітей мали по 7 років^[3], але шлюби могли укладатися і між дво-трирічними дітьми^[4]. Звичайно, такі шлюби ґрунтувалися на майнових питаннях і це був передусім шлюбний договір, але й ставлення до дитинства було зовсім інакшим, ніж ми звикли, особливо зважаючи на великі обмеження прав жінок і дітей: навіть якщо чоловік фактично ґвалтував свою дружину до досягнення нею статевої зрілості, це могло вважатися законною консумацією (легалізацією) шлюбу^[5].

Вік сексуальної згоди в сучасному розумінні належить не до шлюбних відносин, а до злочинів у сфері прав людини. У такому сенсі першою відомою письмовою нормою можна назвати Вестмінстерський статут (1275), який визначив правопорушенням розбещення дівчаток, котрі не досягли шлюбного віку (на той час — 12 років)^[6]. Лише у ХVІ сторіччі естафету підхопили окремі землі в тогочасних Німеччині й Італії та встановили мінімальний вік сексуальних зносин із дівчатами 12 років. Інші країни Європи почали ухвалювати подібні закони аж наприкінці ХVІІІ століття, до того ж вік згоди залишався низьким — 10–12 років. Невисокою була й ефективність цих правових обмежень: проблема полягала ще й у тому, що точний вік чи дату народження людини в ті часи важко було встановити.

Суттєво переглядати питання сексуальної згоди дітей у країнах Заходу почали в кінці ХІХ сторіччя і не без участі феміністок. Англійка Джозефіна Батлер та інші феміністки змогли привернути увагу суспільства до жахів тогочасної проституції, зокрема дитячої. Організоване ними скандальне журналістське розслідування про життя 13-річної дівчинки в британському борделі викликало небувалий резонанс: гнів публіки, марші протесту та побоювання влади заколотів державного масштабу. У результаті 1885 року в Англії вік згоди підняли до 16 років, а у США жіночі рухи почали кампанії за підвищення цього віку мінімум до 16, а краще до 18 років (тоді він становив від 7 до 12 років). Не одразу, але з часом ці кампанії дали результати: до 1920 року майже всі штати США встановили вік згоди 16–18 років^[7]. На той час більшість країн Європи теж підняли вік згоди з 10–12 до 13–16 років, тенденція до підвищення зберігається досі.

Хоча первісно вік згоди стосувався дівчат і гетеросексуальних стосунків, на початок ХХІ століття більшість західних країн уніфікували закони щодо осіб обох статей і гомосексуальних відносин. Нині у світі ще не існує єдиного віку чи підходу до встановлення віку сексуальної згоди.

Вік сексуальної згоди в різних країнах світу

Вік сексуальної згоди в Україні

Ситуація в Україні трохи заплутана: в 2016 році ЗМІ поквапилися повідомити про встановлення віку сексуальної згоди 16 років (але закон, про який тоді писала преса, набрав чинності лише 18 квітня 2018 року[8]). Розберемо, що було, як стало.  Донедавна у Кримінальному кодексі України (далі — КК) було дві різні статті з різним підходом щодо віку потерпілих. За статтею 156 КК «Розбещення неповнолітніх» передбачено покарання за вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла 16 років. І є стаття 155 КК, яка передбачала покарання за статеві зносини, але — увага! — з особою, яка не досягла статевої зрілості.

Тобто в Україні встановлено конкретний вік дитини — 16 років, до досягнення якого будь-які розпусні дії сексуального характеру щодо цієї дитини (незалежно від її згоди) вважаються злочином і караються відповідно до ст. 156 КК. Розпусними діями вважаються оголення статевих органів винної чи потерпілої особи, непристойні дотики до статевих органів, навчання статевим збоченням, імітація статевого акту, схиляння або примушування потерпілих до вчинення певних сексуальних дій між собою, вчинення статевих зносин чи акту онанізму в присутності потерпілої особи, ознайомлення потерпілої особи з порнографічними зображеннями, відеофільмами, цинічні розмови з нею на сексуальні теми тощо. У таких випадках не важливо, чи досягла потерпіла особа статевої зрілості, чи є у потерпілої особи сексуальний досвід і хто був ініціатором учинення розпусних дій, — головне, щоб вік потерпілої особи був меншим за 16 років.

То навіщо потрібна ст. 155 КК, якщо навіть покарання у статтях 155 і 156 однакове — обмеження волі на термін до п'яти років або позбавлення волі на той самий термін[9]? Є один важливий момент: ст. 156 КК не охоплює безпосередньо статеві зносини (природній гетеросексуальний акт) з потерпілою особою. І тепер головні зміни: щоб злочин кваліфікувався за ст. 155 КК, потерпіла особа не мала досягти статевої зрілості.

Стан статевої зрілості українське законодавство визначає як закінчення формування організму, коли статеве життя, а для жінок — запліднення, вагітність, пологи і годування дитини є нормальною функцією і не призводять до розладу здоров'я[10]. Експертиза встановлення статевої зрілості в Україні проводиться щодо осіб віком від 14 до 18 років. Отже, не може бути визнано статево зрілою особу до 14 років (бо експертиза проводиться лише з 14 років) і водночас може бути визнано статево незрілою особу і в 16, і в 17 років. На практиці це означає, що в одному випадку за статеві зносини із 17-річною особою могло бути законне покарання за ст. 155 КК (якщо експертиза показувала, що ця особа не досягла статевої зрілості), а в іншому випадку сексуальні зносини з 14-річною особою не могли бути покарані за ст. 155 КК (якщо ця особа досягла статевої зрілості). Статеві зносини з 13-річною або молодшою дитиною в будь-якому випадку вважаються статевими зносинами з особою, яка не досягла статевої зрілості, і підпадають під ст. 155 КК (крім випадку, коли статеві зносини супроводжувалися безпорадним станом потерпілої[23], фізичним насильством чи погрозами його застосувати, бо покарання за це передбачене ст. 152 КК).

Загалом, завдяки різному підходу у вказаних статтях Кримінального кодексу можлива була абсурдна ситуація, коли за імітацію статевого акту перед 15-річною потерпілою особою злочинця було б покарано, а за реальний статевий акт із нею — ні (якщо особа була б  визнана статево зрілою і примус довести не вдалося). То кому насправді потрібні такі експертизи, навіть якщо припустити, що експерти будуть неупередженими?

Що ж змінив новий закон? По-перше, назву і зміст статті 155 КК на «статеві зносини з особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку», тобто зникла прив’язка до статевої зрілості потерпілої, залишився простий і зрозумілий критерій — вік. Також встановлено відповідальність за цією статтею лише для повнолітніх осіб. Тобто якщо статеві зносини відбуваються між неповнолітніми особами, жодна з них не відповідатиме за вказаною статтею. Це нагадує чинний в окремих країнах принцип звільнення від відповідальності за такі дії осіб близьких за віком (англ. close-in-age exemptions). Закон відповідає сучасній світовій практиці і загалом співзвучний з вимогами міжнародних документів у сфері захисту прав дітей. В той же час, новим законом прямо не встановлено, що до 16 років дитина не може надати згоди на статеві зносини, закон лише позбавляє потерпілу сторону необхідності доводити статеву незрілість.  Потрібно також врахувати, що з 11.01.2019 набере чинності нова редакція КК, яка суттєво змінить визначення зґвалтування: зникне прив’язка до насильства, і визначення базуватиметься на наявності чи відсутності добровільної згоди потерпілої особи на сексуальні зносини[24]. У зв’язку з цим поняття усвідомленої згоди та згоди взагалі стане набагато більш значимим в цій сфері.

Ситуація у Європі та світі

Тенденція до збільшення віку сексуальної згоди в тих країнах, де він менший за 16 років, існує й сьогодні. Наприклад, у Канаді такі зміни мали місце 2008 року, в Литві — 2010-го, а в Іспанії — 2015-го. Проте не можна сказати, що цим змінам не чинили спротив: час від часу виникали хвилі невдоволення, зокрема як наслідок сексуальної революції.

Заклики до «сексуальної свободи» можуть набирати досить радикальних форм. От у Франції 1977 року в парламент надійшла петиція про повне скасування норм щодо віку сексуальної згоди і декриміналізацію добровільних сексуальних відносин дорослих з особами, молодшими за 15 років. Петицію підписали, зокрема, відомі представники інтелігенції: філософи, правники, педіатри, лгбт-активісти, письменники (переважно чоловічої статі), які стверджували, що «ніхто не укладає договорів перед актом любові». Поняття згоди описувалося як небезпечна «пастка»[11], деспотичний закон, який захищає традиційну (тобто «застарілу») заборону будь-якого сексу з дітьми[12].

Одночасно одна з найбільш шанованих і відомих газет світу Le Monde опублікувала відкритий лист, підписаний 69 особами, на захист трьох французів-ґвалтівників, які очікували суду у зв’язку з сексуальними відносинами з 13 і 14-річними дівчатами й хлопцями. Ще через кілька років у впливовій французькій газеті Libération з’явився лист на підтримку чоловіка, засудженого за сексуальні відносини з 6–12-річними дівчатками. Цей лист підписали 63 особи, впевнені в тому, що постраждалі дівчата були цілком щасливі в тій ситуації[13].

Хто знає, можливо, саме такі настрої в суспільстві вплинули на те, що сексуальні відносини з 11-річними дітьми у Франції й сьогодні можуть визнавати діями з усвідомленою згодою дитини[14]. Законодавство Франції містить статті про відповідальність за ненасильницькі сексуальні дії щодо осіб молодших за 15 років, проте (на відміну від сусідів) не містить статей, згідно з якими дитина не може давати усвідомлену згоду на статевий акт. Тому в разі неможливості довести примус такі дії кваліфікуються лише як сексуальне розбещення (atteinte sexuelle) з максимальним покаранням учетверо меншим, ніж за зґвалтування (5 років замість 20).

Спроби знизити або скасувати вік згоди були не лише у Франції. У 1970-х роках у Великій Британії ряд релігійних і політичних організацій пропонували знизити вік сексуальної згоди до 14, а то й до 12 років. Про це читали лекції декани відомих університетів, писали газети, виступали комуністи з лейбористами, організації з охорони здоров’я й гомосексуальні рухи, апелюючи до нових досліджень, свободи волі та прав дитини на сексуальне життя.

Пізніше, 2000 року, під час нової спроби знизити планку уряд Великої Британії навіть консультувався з групою підлітків та організував опитування серед осіб від 12 до 16 років, яке виявило, що 87 % із них хотіли б знизити вік згоди[15]. Водночас серед дорослих результат голосування 2010 року був діаметрально протилежним[16]. Такі розбіжності між позицією дітей і дорослих можуть, зокрема, ілюструвати ту частину поняття згоди, яку називають «дійсністю», тобто здатність усвідомлювати значення й характер вчинюваних діянь. За даними правозахисних організацій, кожна 20-та дитина у Великій Британії — жертва злочину сексуального характеру, кількість заяв про злочини неухильно зростає, а про більшість сексуальних злочинів проти дітей не повідомляють і їх не карають[17]. На цей час у Великій Британії щодо осіб молодших за 16 років діє «беззаперечна презумпція відсутності згоди» щодо будь-яких сексуальних дій, а щодо дітей до 13 років існують додаткові захисні юридичні норми.

Нині потреба в спеціальній охороні дітей порівняно з дорослими загальновизнана і в міжнародному праві. Вперше таку тезу закріпила Женевська декларація прав дитини 1924 pоку, потім її підтвердили в Загальній декларації прав людини 1948 pоку, Декларації прав дитини 1959 року і нарешті закріпили в Конвенції ООН про права дитини 1989 року.

Статеві злочини проти дітей становлять підвищену суспільну небезпеку, адже нерідко порушують дальший нормальний фізичний і психічний розвиток потерпілих, призводять до деформації особистості, глибоких душевних травм[18]. Унаслідок вразливості цієї категорії населення таким злочинам властива велика латентність (замовчуваність): їх фактична кількість набагато більша за офіційно зареєстровану[19].

Неточності і винятки

Інформація про вік сексуальної згоди в популярних джерелах, зокрема у ЗМІ й на Вікіпедії, не завжди точна. У багатьох джерелах зазначено, що в Україні і Великій Британії встановлено однаковий вік згоди — 16 років, а у Франції — 15 років. Ситуацію в Україні ми розібрали вище, очевидно, що донедавна вона була суттєво інша, ніж у Великій Британії. А от у Франції фактично встановлено не вік згоди (не можливість дати усвідомлену згоду на будь-які сексуальні дії дитиною лише після певного віку), а відповідальність за сексуальні дії щодо осіб молодших за 15 років.

В окремих державах концепцію віку згоди супроводжує низка умов, які можуть впливати на покарання. Зокрема, до уваги можуть взяти такі обставини:

• винна особа сумлінно помилялася щодо фактичного віку потерпілої особи, не повинна була і не могла його усвідомлювати (діє в Україні);
• винна і потерпіла особи перебувають у законному шлюбі (не актуально для України, де з 2012 року шлюбний вік становить 18 років, за заявою особи — 16 років, але не 14, як раніше);
• близький вік осіб, якщо різниця у віці між ними не перевищує кількох років (Канада), старша особа не досягла певного віку (штат Делавер) або немає помітної різниці в статевій зрілості (Словенія);
• гомосексуальні відносини, які іноді взагалі випадають з правового регулювання (не так давно сексуальні зносини між особами жіночої статі не підпадали під норми про вік згоди в Австралії й Великій Британії, а в Україні поширена позиція, що ст. 155 КК застосовується лише до гетеросексуального статевого акту).

У певних випадках вік згоди може бути збільшено, зокрема якщо потерпіла особа перебуває в певній залежності від винної, як-от учителі й учні (в Англії в таких ситуаціях вік згоди зростає з 16 до 18 років). На ситуацію впливає і стать потерпілих, наприклад, в Індонезії вік сексуальної згоди становить 19 років для хлопців і 16 років для дівчат, а в Папуа Новій Гвінеї — 16 для дівчат і 14 для хлопців. Якщо в державі заборонено сексуальні стосунки до шлюбу (як у багатьох ісламських державах), шлюбний вік де факто стає віком сексуальної згоди. Також слід враховувати, що відповідні норми окремих держав поширюються не лише на злочини, вчинені їхніми громадянами на їхніх територіях, а й за кордоном (наприклад, у США).

Цікаво, що поширення правового захисту, який забезпечує вік сексуальної згоди, на осіб чоловічої статі теж відбулося не без участі феміністок: вони вимагали, щоб закон захищав дітей незалежно від статі^[20]. Водночас концепція, згідно з якою дівчата — вразливіша сторона гетеросексуального статевого акту через можливу вагітність, більший ризик ЗПСШ і фізичних травм, а тому подвійні стандарти і більший правовий захист осіб жіночої статі цілком виправдані, діє в судовій практиці США^[21].

Висновки

Захист статевої недоторканності дітей потрібний для забезпечення їх нормального фізичного, психічного і соціального розвитку. Досягнення статевої зрілості не означає одночасну психологічну готовність до сексуальних відносин чи здатність повністю усвідомлювати свої дії і їхні наслідки. Те, що вік сексуальної згоди вищий за середній вік статевої зрілості, захищає тих, хто не вписується в рамки «середнього», та є стримувальним чинником для злочинів сексуального характеру проти дітей.

Законодавство про вік сексуальної згоди не позбавляє молодь права отримувати сексуальний досвід, а обмежує право дорослих зазіхати на сексуальну недоторканність дітей. Покарання передбачено не для дитини, а для дорослого, тобто закон захищає дітей від зловживань з боку дорослих, і вимоги скасувати такий закон спрямовано передусім на інтереси дорослих. Враховуючи всі ризики, зокрема поширеність випадків сексуального насильства проти дітей, торгівлю дітьми з метою сексуальної експлуатації і тяжкі наслідки сексуальних злочинів для дитини, міжнародна спільнота й уряди більшості країн світу дотримуються позиції про необхідність віку сексуальної згоди для захисту інтересів дитини і суспільства.

Гасла про право вибору легко здобувають підтримку більшості, але провести чітку межу чи знайти прийнятний компроміс між власною свободою і правом іншої людини не так просто, як здається, особливо в такій делікатній сфері, як сексуальність. Як показує історія, ховаючись за гаслами про свободу і право, одні верстви населення прагнуть задовольнити свої потреби за рахунок інших, так чи так менш привілейованих і більш вразливих. У нашому випадку ситуацію ускладнює суттєва матеріальна вигода, яку можна отримати у сфері сексуальної експлуатації дітей[22]. Тому періодичні спроби нормалізувати сексуальні відносини з дітьми, тобто педофілію, спочатку викресливши її з переліку психічних хвороб, спробувавши скасувати чи знизити вік сексуальної згоди, за чим можуть іти спроби декриміналізації дитячої порнографії й проституції, цілком очікувані. А в найближчому майбутньому слід чекати нових кампаній «за свободу» в цій сфері.