НОВЕ У БІБЛІОТЕЦІ

Видатні українки XX століття часто лишаються непомітними. Про долю деяких жінок цієї книжки хтось, можливо, почує вперше, однак їхню роль в українській історії не варто применшувати. Це лікарки, вчительки, учасниці національно-визвольного руху, політув’язнені, журналістки, культурні діячки Без них — сильних, активних, відданих — сторінки нашого роду були б зовсім інакшими.

У країнах Заходу змішані лікарняні палати поширилися задовго до суперечок про трансгендерність, тому ця тема майже не порушується в публічних дебатах. Та це не означає, що насправді все добре. У США до 27 % транслюдей отримували відмову в наданні медичної допомоги, а 70 % стикалися з дискримінацією або іншими проблемами у сфері охорони здоров’я. У Пакистані трансактивістка померла, поки лікарі вирішували, у яке відділення її покласти.

Чи виникають загрози безпеці цисгендерних жінок у притулках (як ті, що траплялися у в’язницях) від транслюдей? Окремі такі інциденти зафіксовано. З іншого боку, трансгендерні чоловіки й жінки часто взагалі не отримують допомоги через трансексклюзивну політику притулків. Чи є вихід із цієї ситуації, які можливі рішення й позитивні приклади вже знайдено?

Чи можливі (й ефективні) гендерно нейтральні в’язниці? Чи краще робити окремі тюрми (або блоки) для трансгендерних і небінарних осіб заради безпеки і їх, і інших ув’язнених? Чи є впроваджені в життя приклади і готові рішення? Аналіз ситуації свідчить, що ідеальне рішення ще не знайдено, проте існують спроби, які заслуговують на увагу.Чи можливі (й ефективні) гендерно нейтральні в’язниці? Чи краще робити окремі тюрми (або блоки) для трансгендерних і небінарних осіб заради безпеки і їх, і інших ув’язнених? Чи є впроваджені в життя приклади і готові рішення? Аналіз ситуації свідчить, що ідеальне рішення ще не знайдено, проте існують спроби, які заслуговують на увагу.

Пандемія поглибила проблеми з правами людини в Україні та світі. Особливо постраждали вразливі групи. Через карантин і ґендерну нерівність ромські жінки опинилися без роботи й засобів до існування, доступу до освіти, якісних медичних послуг. З безліччю домашніх обов’язків, а деколи й у чотирьох стінах із аб’юзером.

Трансгендерні люди у в’язницях наражаються на велику небезпеку. Є численні свідчення, що трансгендерних чоловіків та інших небінарних людей принижують у жіночих тюрмах, а трансгендерних жінок ґвалтують у чоловічих. Чи відбивається ця реальність у публічних дебатах? Наскільки часті загрози для цисгендерних жінок з боку трансжінок при розміщенні в одній в’язниці? У статті — факти і статистика.

Існують два табори, які по-різному трактують ієрархію в структурі прав людини. Однак і прихильники, і противники ієрархії, в певній мірі визнають, що право на життя посідає центральне місце.

Варто зазначити, що цьогоріч пряма чи опосередкована присутність кінематографісток серед лавреат_ок «Золотої Дзиґи» — чи не найвища за всю історію премії. Разом з номінаціями-квотами «Найкраща жіноча роль» і «Найкраща жіноча роль другого плану» володарками «Дзиґ» стали, якщо рахувати виконавиць нагородженої пісні, 20 жінок, серед них — три  режисерки та три продюсерки.

У гендерно-бінарному суспільстві поділ туалетів і роздягалень на «Ч» і «Ж» здавався логічним і не обговорювався. А донедавна у США і поділ на вбиральні для «білих» і «кольорових» уважався «нормальним». Потреби трансгендерних і небінарних людей ставлять під сумнів звичні поділи. Чи взагалі обов’язково організовувати туалети за гендером? Можливо, за типом (з/без пісуарів, зі сповивальним столиком тощо) буде зручніше?

Злочинці, які маскуються під трансгендерних жінок, щоб проникати в жіночі простори заради насилля, — колективний страх, який нині активно обговорюють. Та яка ж реальність насправді? Скільки було інцидентів за участи трансжінок і тих, хто вдає трансжінок? Чи безпечно самим трансгендерним людям користуватися гендерно-сегрегованими туалетами? Чому це питання спричинило справжні «туалетні війни»?